Розповідь ігромана

Олександр О., 19 років. м. Маріуполь

Вступ

Наперед прошу вибачення за можливі помилки у словах, неправильно побудовані речення та знаки пунктуації, оскільки у мене не було часу на навчання — я грав!
Мене звуть Олександр, у недалекому минулому я був гравцем. Мою історію, яку я вам зараз розповім, не можна назвати книгою — це більше схоже на повчальну розповідь. Тому варто вдумуватися у кожен рядок і прочитати її до кінця, оскільки це все відбувалося в моєму житті, і я вам доведу, що ГРА ВАМ НЕ ПОТРІБНА.Народився я в звичайній родині у невеликому місті на ім’я Мелітополь (Україна), у якому і по сьогодні немає навіть кінотеатру, зате гральний бізнес оселився тут ще на початку 90-х і процвітає дедалі більше завдяки нам із вами. Але зараз не про це. Я ріс, як і багато хлопців нашого міста: школа, різноманітні заняття спортом, дискотеки, потім клуби, дівчата, інститут і навіть робота. У мене було все! Довіра близьких, багато друзів, дівчина. Але одного сонячного дня, прогулюючись з приятелем, я побачив вивіску «Гральні автомати».

Гральні автомати

З цього моменту починається моя історія як гравця. Підійшовши ближче до цього закладу, ми довго не наважувалися зайти всередину, і коли чашу ваг схилило на те, щоб все ж таки відчинити вхідні двері, я торкнувся дверної ручки й потягнув двері на себе. Двері відчинилися, і нас огорнув запах тютюнового диму та специфічний запах пластику, з якого були виготовлені гральні автомати. Ми увійшли, і відразу до нас підійшов молодий чоловік — менеджер закладу, запитав: «Бажаєте зіграти?» Грошей у нас було небагато, але на кілька мінімальних ставок вистачало. І ми в один голос невпевнено відповіли «Ну, так!». Нас посадили за «машину смерті» — саме так я почав їх називати згодом. Ми швидко зрозуміли, куди потрібно натискати, щоб грати. Ми просиділи в цьому залі кілька годин. Саме в цей день я вперше відчув азарт. Це відчуття не зрівняти ні з яким наркотиком, ейфорія зашкалювала.
Ми виграли у 20 разів більшу суму, ніж вкладали, і зупинили гру, щоб обміняти очки на гроші. На касі нам видали виграш, і привітний голос касира, який передав нам гроші через віконечко, привітав нас і нав’язливо додав «Приходьте ще!». Звісно! Як тут не прийти, коли ми такі щасливі, як нам тоді здавалося. Але наша думка була хибною…

Наступного дня ми з тим же товаришем вже цілеспрямовано вийшли з дому, зустрілися і пішли туди, де нам щастить! Другий день гри не приніс бажаного результату, м’яко кажучи. Ми програли весь свій виграш і, крім того, гроші, які мали при собі. Виходячи з ігрового клубу, ми були дуже засмучені, і я сказав: «Ну, не завжди ж буде щастити! Наступного разу обов’язково виграємо!». Наступного разу чекати довелося недовго. Минув тиждень, ми зібрали гроші і пішли знову. Походу після якого нам і цього разу не пощастило, і це нас розлютило. Мій друг зарікся більше ніколи туди не заходити і дотримався своєї обіцянки. Я ж, повернувшись додому без копійки, почав міркувати, що ми цього разу зробили не так, що програли? Я почав регулярно відвідувати гральні заклади, мене там вже всі знали по імені, жартували зі мною, наігранно засмучувалися, коли я програвав.    Виграші і програші чергувалися, але ставки зростали… Я почав програвати всі гроші, які мав, грати на «мінімалці» мене вже не вражало, мені більше подобалося слово «макс бет», що означало «максимальна ставка».

На наступному етапі почалися позики грошей. У мене з’явилися борги, яких раніше ніколи не було, і ця сума тільки зростала з кожним днем. Від мене почали відвертатися друзі, дівчина скаржилася, що я мало приділяю їй уваги (а вона планувала скоро виїжджати вчитися в інше місто). Почалися постійні сварки з батьками, агресія, я сильно схуд, адже харчування було нерегулярним. Я почав регулярно вживати алкоголь під час гри, оскільки він «знімав напругу», яка зашкалювала в деякі моменти.

Якось я зустрів одного чоловіка в залі гральних автоматів, виглядав він не дуже солідно. Він грав по великих ставках, ми з ним заговорили, але в основному про азартні ігри та свої «подвиги». Хто скільки вигравав, і які комбінації ловив. Чоловік вселяв мені довіру, зійшлися «братські серця». Ми з ним бачилися доволі часто, коли я приходив грати.

Якось мені вдалося виграти пристойну суму на той момент. І цей чоловік каже мені: «Саня, поїхали в казино? З цими грошима нам тут вже нічого робити, там більше шансів, якраз там і вип’ємо, відсвяткуємо твій виграш!». Недовго думаючи, я погодився, оскільки думав, що ця людина досвідченіша, та й взагалі мене переповнював дикий інтерес з фільмів: а як же все-таки там у казино?

Казино

Ми взяли таксі і поїхали в бік казино. Коли я туди їхав, я дуже хвилювався. Ні, ні — не за гроші і не через те, що можу їх програти, а через те, як я там виглядатиму. Я уявляв людей у дорогих костюмах із сигарами та на дорогих машинах, багатих бандитів чи просто успішних бізнесменів.
Мы взяли такси и поехали в сторону казино. Когда я ехал туда, я очень переживал, нет-нет не за деньги, и что я могу их проиграть, а за то, как я там буду выглядеть? Я представлял людей в дорогих костюмах с сигарами и на дорогих машинах, богатых бандитов или просто успешных бизнесменов.

Ми взяли таксі й поїхали у бік казино. Коли я їхав туди, дуже переживав — ні, не за гроші і не за те, що можу їх програти, а за те, як виглядатиму там. У моїй уяві виникали образи людей у дорогих костюмах із сигарами, розкішних авто, багатих бандитів чи просто успішних бізнесменів.

На вході нас обшукали, а тоді ми пройшли до каси. Атмосфера була напружена: я чув, як кулька котилася по рулетці, коли її запускав круп’є, шурхіт карт, відчував запах полотна на ігрових столах. Світло було приємним і не різало очі, годинників не було. Згодом я зрозумів, що кожна деталь у цьому закладі — не випадкова (про це розповім пізніше).

Ми підійшли до каси, я дав готівку й отримав натомість кілька ігрових жетонів, і ми вирушили до столу. Того вечора я познайомився з багатьма людьми та грою під назвою «карибський покер». Ми вигравали, програвали, потім знову вигравали. Азарт був шалений, ми пили віскі, час минав непомітно — його там просто не існувало, був тільки ти й гра.

Грали ми до самого ранку наступного дня. Нам вдалося потроїти мій капітал, я був дуже задоволений і вирішив, що ігрові автомати — вже не для мене, що я піднявся на щабель вище в ігровому середовищі й тепер краще грати з живими людьми, а не з налаштованою на відсоток машиною.

Коли ми вийшли звідти, я розділив виграні гроші порівну, бо вважав, що якби не мій товариш, то цих грошей я ніколи б не виграв. Та й ідея прийти саме сюди належала йому. Ми домовилися зустрітися наступного дня там само і зі своїми грошима. Я поїхав додому. Приїхавши, довго не міг заснути — гарний настрій переповнював мене, я чув, як сильно б’ється моє серце. Я знайшов свою нову любов і пристрасть — казино.

Наступного дня я роздав усі борги і залишив грошей на гру, заплановану на вечір. З нетерпінням чекав години зустрічі зі своїм новим другом і того моменту, коли ми знову поринемо в це приємне місце, як мені здавалося.

Коли я підійшов до місця зустрічі, чекав на нього довго і вже збирався йти, як раптом задзвонив телефон. Це був він. «Саню, підходь до казино, як будеш на місці — подзвони, я вийду!». Я підійшов і подзвонив. Він вийшов засмучений і сказав, що програв усі гроші. Але в мене вони ще були, тож я запропонував зіграти на мої, бо думав, що без нього виграти не зможу.

І знову гра. Того дня я познайомився з новими людьми і персоналом, до мене ставилися як до короля, зверталися на «ви». Пізніше я дізнався про гру, що називається рулетка. Вона мені дуже сподобалася, незважаючи на те, що з кожного оберту ми втрачали 2,4% своїх грошей. Уявіть собі кожен оберт, але я зрозумів це не одразу і що всі ці ігри «мінусові». Гра була довгою і нервовою, я багато випив і почав робити безглузді ставки, і ніхто мене не зміг чи просто не захотів зупинити. Я програв усі гроші й просто сидів за барною стійкою, пив.

Згодом мій «друг» підійшов і сказав, що можемо взяти грошей у борг, і якщо програємо, то повернути протягом тижня, але про програш ніхто й не думав — треба було виграти!

Ще кілька годин гри не принесли бажаного результату, ми програли і тепер мали думати, як віддавати гроші, а взяти 4000 доларів було ніде.

Паніка почалася, коли я прокинувся вдома. Я думав, що мене вб’ють, якщо не віддам гроші, а «друг», який був зі мною, вимкнув телефон і не виходив на зв’язок. У мене не було іншого варіанту, крім як звернутися до мами і все розповісти. Чому саме до мами? Бо батько побив би мені руки за таке. Я не перебільшую.

Мама була в шоці після мого зізнання. Вона плакала… Не через гроші, а через те, що відчувала: якщо віддати їх, я все одно продовжу грати, а якщо не віддати — зі мною може трапитися все що завгодно (у тих, хто вимагає повернення грошей, позичених у кредит у казино, немає розуміння, немає добра, немає нічого людського. Вони підуть на все, щоб ти повернув їм борг, адже мають за свої «послуги» певний відсоток).

Мама знайшла гроші, дала мені їх, і я повернув борг вчасно. Мені сказали: «Ти нормальний хлопець, можеш звертатися ще, якщо знадобиться для гри!» Зверніть увагу — для гри! Якщо попросиш у них грошей у борг, щоб зробити важливу операцію, вони тобі їх ніколи не дадуть!

Минув деякий час, мама заспокоїлася, «рани» зажили, і весь цей час я не грав, хоч і дуже скучав за грою. Але настав той момент, коли у мене знову з’явилися гроші, і я почав знову грати, але тепер у казино я приходив сам. Я почав професійно грати в покер, складати комбінації, серйозно ставитися до зрізання колоди, повірив у багато прикмет, наприклад, «не позичати гроші під час гри» — це найпоширеніша прикмета. Я покладався на «чуйку», коли ставив на якийсь номер на полі рулетки. Виграші й програші знову чергувалися, АЛЕ! Знову зростали борги, суми чималі не лише для мене, а й для багатьох людей. Знову звернутися до мами я не міг. Я почав займатися криміналом, я став аферистом. Що саме робив, не розповім, але я завдавав людям шкоди, і це було недобре. Тепер я почав озиратися, йдучи додому. З’явилися гроші, я поволі роздавав борги. Життя йшло своєю чергою — життя гравця.

Як мені вдалося не попастися правоохоронцям за свої справи? Гадаю, що мені просто щастило. Або ж мене прикривало казино, що також можливо (адже не захочуть вони втратити людину, яка приносить їм великі гроші)!? Лишається тільки здогадуватися, все можливо, але про це я вже ніколи не дізнаюся. Я грав майже щодня, мені не потрібен був сон, їжа (вистачало з’їсти кілька бутербродів із сиром за 12 годин гри, які готували в казино). Моїми їжею і сном були адреналін і азарт. Згодом мої афери стали неактуальними, я не міг придумати нічого нового, бо відбувалася швидка деградація особистості — грубо кажучи, я тупішав!

Усьому є пояснення. Постійні стреси, думки лише про гру й більше ні про що, алкоголь, нездоровий сон. Гроші закінчувалися. З’являлися борги, про які я вже й не думав, як буду віддавати. Мені була потрібна гра і більше нічого! Мені потрібний був мій наркотик!

Я втратив повагу всіх. Я став нікчемою. Я був слабким як морально, так і фізично. У мене почали кришитися зуби. Ні-ні, не подумайте, що це через наркотики. Наприклад, сильні стимулятори, як метамфетамін, я тоді ще не вживав. Це було через сильні викиди адреналіну в кров, який є натуральним наркотиком, що виробляє сам організм, але в надлишку він дуже шкідливий, навіть для внутрішніх органів. А в мене він був на постійно високому рівні.

Почало боліти серце, я приймав антидепресанти разом із валідолом. Я повільно вмирав, і всі це бачили, але не могли нічим допомогти.

Згодом мені довелося виїхати з міста, бо кредитори почали грубо вимагати повернення грошей, яких у мене не було. Я думав: поїду, зароблю і повернуся. Батьки на той момент уже знали про мої проблеми, я сам їм розповів, що планую виїхати, пояснивши причину і вказавши напрямок (я вибрав Київ, столицю України, великі можливості, та й дівчина моя на той час уже навчалася там).

Батько не став стримувати мене — як я вам казав, він просто послав мене на “три літери” і сказав: “Роби, що хочеш! Я тобі більше не батько!”. Це було набагато болючіше, ніж удар кулаком по обличчю! Я вийшов з дому, присів навпочіпки і вперше за багато років заплакав. Виплеснувши емоції, я піднявся і пішов бродити по місту. На той момент мені вже не можна було ходити центральними вулицями, бо я ховався від своїх кредиторів, тому я вирішив пройтися по дворах.

Минуло близько трьох годин, і мені зателефонувала мама, попросивши повернутися додому. Я прийшов. Речі вже були зібрані. І вона сказала: “Завтра з батьком виїжджаєш у Київ, він допоможе тобі там влаштуватися, а поки ти будеш працювати, ми тут заробимо гроші й допоможемо тобі погасити борги!”. Мені знову захотілося жити.

Наступного дня ми виїхали. Приїхавши до столиці, батько мені сказав: “Сашо, стань людиною, я тебе прошу!”. Ми знайшли мені кімнату в звичайному районі, точніше підселення до іншого хлопця. Квартира була жахлива, антисанітарія, замість ліжка в мене було крісло, господарка — алкоголічка. Але у нас не було великих грошей, тож довелося погодитися на такий варіант (вибору не було). Мене тішило лише те, що тут мене ніхто не знає і не знайде. Мені стало спокійніше. Я почав жити там.

Місто дуже красиве, мені там подобалося. З роботою, звичайно, все вийшло не так, як я планував — вона була, але мене там зрештою “кинули”. Таких, як я, “кинутих” було дуже багато, довга історія. Батьки поступово допомагали грошима, поки я не міг знайти іншу роботу, і я навіть міг собі дозволити сходити в нічний клуб чи кіно з дівчиною. Якось, повертаючись додому, я побачив готель “Братислава”, на якому була вивіска “Спортивний покер”. Я на той момент уже чув про цю гру і вирішив зайти подивитися. Я зайшов. Усе те ж саме, що й у казино, тільки столи іншої форми і не було рулетки.

Понаблюдавши за грою, мені захотілося спробувати себе в цьому. Це ж СПОРТИВНИЙ покер, чи не так? Наступного дня я взяв невелику суму грошей і пішов у покерний клуб. Зіграв турнір, потім почалися ігри на гроші, тобто кожна фішка мала грошовий еквівалент.

Я пограв. Мені сподобалося. Тепер замість того, щоб проводити час у кінотеатрі з дівчиною, я почав вечорами заходити в цей заклад. Серія виграшів, потім серія програшів — виграні гроші відкладалися лише на гру. Врешті-решт за квартиру я не заплатив, і мене виселили.

Жити не було де, грошей не було, здоров’я все гірше й гірше, виразка шлунка, викликана хронічним голодуванням і постійними стресами, не давала спокою. Справи вдома майже вирішені, і тут я подумав: чому б не повернутися додому, там же все простіше?! Я взяв квиток і поїхав додому. Дівчині, звісно, збрехав, що повернуся скоро, хоча був упевнений, що нічого в мене не вийде в цьому великому місті. На той момент можна було сказати, що я програв свою любов до неї, тієї, яка була поруч зі мною три роки і яка завжди допомагала, підтримувала морально і щиро любила. Виїжджаючи з Києва, мені було трохи сумно тільки через те, що це місто дуже красиве, і все.

Я приїхав додому і насамперед налагодив старі зв’язки, дістав номери телефонів гравців. Я почав вивчати гру “техаський покер”. Я досяг значних успіхів у цій грі, займав призові місця в турнірах. Але знову ж таки, куди йшли всі виграні гроші? Якщо я вигравав турнір, то йшов у казино, букмекерську контору й залишав усе там. Або навпаки — все те ж, але в іншому порядку. Мені було неважливо, у що грати, головне, щоб це були ігри на гроші!

Мої нічні прогулянки, повернення додому у нетверезому стані дуже турбували моїх близьких, і вони задавали одне і те ж питання: “Сашо, ти знову граєш?”, на що я завжди знаходив відповідь брехнею.

Наприклад: я був у клубі, на дні народження, з дівчиною спілкувався тощо, пояснюючи це тим, що я молодий хлопець і хочу жити повноцінним життям і бути в соціумі. Це було регулярно, майже кожного дня або через день. За моїми підрахунками, на той момент я за всю історію своєї гри програв суму, за яку можна було купити автомобіль бізнес-класу.

Я почав розуміти, що гра забирає у мене все те, що я хотів би мати. Навіть думав кинути грати. Ця думка викликала у мене страх і низку запитань: “А що я робитиму? З ким я спілкуватимуся? Де мені буде так само комфортно?”.

Я спробував не грати місяць. Зірвався рівно через тиждень. Моя залежність була настільки сильною, що я божеволів, нервозність зашкалювала, я курив кожні п’ять хвилин, образно кажучи, підкурював нову сигарету від щойно докуреної.

Думки про борги не покидали мене ні на хвилину, я не знав, де взяти гроші. Я зрозумів, що таку суму можна лише відіграти (зауважте, що гравець завжди вважає, що зможе відігратися). Я почав грати та занурювався в безодню. Почувався виключно погано. Я майже не їв, не спав, почав вживати стимулюючі наркотики, щоб відчувати себе бадьорим; у кишені в мене була ціла «аптечка»: знеболювальні, валідол, ліки від тиску (прямо як у сімдесятирічного діда).

Коли я в черговий раз приніс батькам список своїх боргів на папірці, їхнє терпіння луснуло. Пам’ятаю, як мамі стало дуже погано із серцем, я тоді сильно злякався, але, на щастя, все обійшлося. Батько вигнав мене з дому. Я поїхав до бабусі (вона — та людина, яка мене завжди виручала, навіть коли від мене відвернулися всі, і коли в мене не було навіть місця для ночівлі, вона була поруч).

Цієї ночі я не склепив очей. Вранці зателефонувала мама і запитала: «Ти хотів би спробувати полікуватися? Це останнє, що ми можемо для тебе зробити». Я не роздумував і відразу погодився (у глибині свідомості кожен гравець розуміє, що хворий, але не знає, як із цим боротися). Я приїхав додому, ми зібралися й вирушили до Дніпра, де знаходилась моя панацея — анонімна наркологічна клініка «Глорія».

Слово «наркологічна» у назві викликає страх, і багато хто сказав би: «Я не наркоман!» і відмовився б лікуватися. Гральна манія — це така ж хвороба, як і наркоманія. Я би навіть сказав, що ці хвороби — як дві рідні сестри! Я хотів лікуватися, дуже хотів і сподівався, що це мені допоможе.

Шлях виправлення помилок.
Лікарі там — професійні психологи. Грамотні, освічені та добрі люди. Головне зрозуміти, що на цьому етапі життя це твої найкращі друзі, і тобі потрібно повністю відкритися їм і довіритися.

ІГРОМАНІЯ НЕ КОДУЄТЬСЯ!!! На відміну від алкогольної залежності, вона лікується по-іншому. І я з упевненістю можу сказати, що вона ВИЛІКОВНА!

Все залежить від гравця. Як він налаштований на процес. Оскільки ця послуга платна, то підсвідомо гравець хоче отримати вигоду з цього, результат і гарантію. Гарантію ніхто ніколи вам не дасть, вам нічого не продають із матеріальних речей, на цей товар немає гарантії. Вам дадуть дещо більше, як дали мені!

Зі мною працювали по п’ять годин на день протягом двох тижнів. Мені всіляко доводили, що моє уявлення про життя є хибним, що ГРА МЕНІ НЕ ПОТРІБНА. А також давали безліч корисних життєвих порад. Мене навчали бізнесу, як і куди краще вкласти гроші. Які гроші потрібно заробляти (щоб ці гроші не були «брудними»). Розуміння «брудних грошей» у всіх різне, тому вам судити, де вони «брудні», а де ні. Я маю на увазі, щоб я не наживався, наприклад, на чужому горі, не крав тощо.

Я ПОЧАВ ПРАЦЮ НАД СОБОЮ! Це було нелегко. Найважча війна — це війна з самим собою. Щоранку я прокидався з думкою, що не хочу грати і не буду цього робити, що Я зможу побороти себе і свою залежність. Щоразу по дорозі до клініки я проходив повз безліч гральних закладів, я казав собі: Я НЕ ЗАЙДУ, МЕНІ ЦЕ НЕ ПОТРІБНО!

Хочу сказати, що ПРОБЛЕМИ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ ПРЯМО НА ПОРІГ ГРАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ. ЗАЙШОВ — ОТЖЕ, У ТЕБЕ ВИНИКЛИ ВЕЛИЧЕЗНІ НЕПРИЄМНОСТІ. А ЯКЩО ЗМІГ СКАЗАТИ СОБІ НІ, ТО ЖИТТЯ В ТЕБЕ ПРЕКРАСНЕ, АДЖЕ В НЬОМУ Є НАБАГАТО БІЛЬШ ЦІКАВІ РЕЧІ, НІЖ ГРА!!!

Я відчув, що ГОТОВИЙ «РОЗПОЧАТИ НОВЕ ЖИТТЯ». У мене з’явилися філософські думки, я почав розмірковувати, став поважати себе і нарешті почав планувати, чого ніколи раніше не було. Я думав, яким буде мій дім, яка машина, чим хочу займатися, ким я взагалі хочу стати і як отримати всі ці блага.

Я зрозумів ще одну річ, що лікарі в клініці дали мені стимул і показали, що потрібно нормальному хлопцеві в моєму віці і про що варто думати. Загалом, ВСЕ ЛІКУВАННЯ Я ПРОВІВ СОБІ САМ! Я дозволяв себе обманювати і самому собі, і, звісно ж, лікарям. Так, заява про те, що Я провів його сам собі, занадто гучна. Без підтримки лікарів і близьких бажаний позитивний результат я б не отримав.

Курс підійшов до кінця, і я поїхав. Зараз у мене знову є робота, я відновив усі свої зв’язки, я став більше приділяти часу своїм близьким, поновився в університеті та почав відвідувати заняття, у мене з’явилися нові знайомства, я став почуватися чудово, у мене з’явився настрій, інтерес до життя, з кожним днем, який я проводжу без гри, я стаю лише кращим, сильнішим і розумнішим. Я став багатим духовно. Я впевнено рухаюся до своєї мети, і щоб там не було, я її досягну в цьому житті, бо я вкладаю свій час і сили в потрібне русло!

Запам’ятайте й усвідомте мої поради та закономірності. Повторіть їх про себе, за потреби займайтеся аутотренінгом.

Я ніколи не розбагатію за рахунок азартних ігор!
Усі азартні ігри збиткові!
Азартні ігри заберуть у мене все, що я маю і чим дорожу!
Азартні ігри роблять мене відсталим від життя, деградує моя свідомість!
«Мені це не потрібно!»
Я маю інвестувати свої гроші в справу, щоб отримувати прибуток і жити в достатку!
Я не лізу туди, що сильніше за мене!
Я не заходжу в гральні заклади, бо мені там нічого робити!
Я контролюю себе. Я не піддаюся провокаціям! І нарешті, найважливіший і найефективніший засіб — табу.
ПРОБЛЕМИ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ ПРЯМО НА ПОРІГ ГРАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ. ЗАЙШОВ — ОТЖЕ, У ТЕБЕ ВИНИКЛИ ВЕЛИЧЕЗНІ НЕПРИЄМНОСТІ.
А ЯКЩО ТИ ЗМІГ СКАЗАТИ СОБІ «НІ», ТО ЖИТТЯ У ТЕБЕ ПРЕКРАСНЕ, БО В НЬОМУ Є НАБАГАТО БІЛЬШ ЦІКАВІ РЕЧІ, НІЖ ГРА!!!