Лікування наркоманії в Дніпрі

У медицині наркоманія розглядається як хвороба — «наркотична залежність».

Наркоманія (від грец. narke — помутніння свідомості, заціпеніння і mania — пристрасть) — патологічний потяг до вживання наркотичних засобів (психоактивних речовин), що у малих дозах викликають ейфорію, а у великих — оглушення, наркотичний сон. При систематичному вживанні цих речовин виникає звикання, пов’язане з виникненням стану абстиненції, яке проявляється поганим самопочуттям за відсутності наркотиків.

При наркоманії уражаються внутрішні органи, виникають неврологічні та психічні розлади, розвивається соціальна деградація. При постійному вживанні наркотиків відбувається деградація особистості, яка характеризується інтелектуальним і емоційним збідненням, втратою усіх інтересів, не пов’язаних із наркотиками. Найпоширенішим видом наркоманії є хронічний алкоголізм. До особливих видів належать морфінізм, опіофагія, гашишизм, залежність від героїну.

В українській літературі прийнято говорити про три синдроми, які є основними складовими наркотичної залежності:

• синдром зміненої реактивності (зникнення захисних реакцій, підвищення толерантності, зміна форми сп’яніння);
• синдром психічної залежності (обсесивний потяг, комфорт у стані інтоксикації);
• синдром фізичної залежності (компульсивний потяг, абстинентний синдром тощо).

Залежно від тривалості періоду постійного вживання наркотиків та їхнього виду, ці синдроми можуть проявлятися у різному ступені. Чим довше людина вживає наркотики, тим сильніше виявляються всі три синдроми, причому спочатку з’являється зміна реакції організму на наркотик, а фізична залежність з’являється останньою.

Ще одним показником (і водночас наслідком) розвинутої залежності від психоактивних речовин є стійкі зміни особистості та перехідні гострі психози.

Основні риси зміни особистості:

• перехідні стани помутніння свідомості з численними обманами сприйняття, явищами дезорієнтації і страху (делірії); після одужання хворий повністю відновлює свідомість;
• соматичні симптоми, які вказують на хвороби в інших органах і часто характерні для різних речовин;
• судомні напади при гострих станах;
• зміни особистості проявляються в огрубінні емоційного життя, звуженні сфери інтересів, переважанні інстинктів, повній втраті волі;
• поведінка стає надзвичайно грубою і поєднується з наполегливим ствердженням власної невинуватості;
• втрачається відповідальність за свої слова і вчинки.

Людство познайомилося з психоактивними речовинами настільки давно, що на даний момент, схоже, неможливо точно сказати, хто і коли почав їх вживати першим. Майже у всіх відомих нам культурах можна знайти згадки про вживання наркотичних засобів.

Однак із такою проблемою, як залежність від психоактивних речовин, люди зіткнулися лише нещодавно — у першій половині XVIII століття. Тоді цю проблему спробували вирішити законодавчо: у 1729 році в Китаї було прийнято едикт проти опіуму. Для Європи ця проблема виникла значно пізніше — наприкінці XIX століття.

З середини XX століття проблема залежності від наркотиків почала привертати все більше уваги суспільства та інститутів охорони здоров’я у зв’язку з тим, що в наш час вона стала значно серйознішою, ніж на початку минулого століття, оскільки з’явилася величезна кількість синтетичних препаратів, що викликають залежність. Одним із таких є ЛСД, діетиламід лізергінової кислоти, напівсинтетична речовина, похідна лізергінової кислоти, вилучена з гриба ріжків жита.

Поряд із вже всесвітньо відомими наркотичними засобами, за останні 10 років у багатьох країнах збільшилася кількість наркоманів, які вживають так звані психотропні наркотики. У цьому сенсі найнебезпечнішими виявилися амфетаміни та галюциногени, ЛСД та інші похідні лізергінової кислоти, які, на відміну від інших психотропних препаратів, не є медичними і становлять виняткову небезпеку для людини.

У міжнародному антинаркотичному центрі в Нью-Йорку назвали приблизну кількість наркоманів на земній кулі.

Ця цифра виявилася жахливою: мільярд наркоманів!

При цьому не можна не згадати, що в наші дні торгівля наркотиками стала однією з найвитонченіших форм експлуатації людини людиною, одним із найстрашніших злочинів проти людства.

Причини і механізми виникнення наркоманії добре вивчені. У медицині прийнято говорити, в першу чергу, про наявність вродженої схильності до залежності та механізми взаємодії психоактивних речовин із медіаторами головного мозку.

Психологія ставить питання про наявність психологічних причин виникнення залежності, які пов’язані з особливостями особистості та її розвитку.

Соціологія робить акцент на соціальних факторах: злочинне соціальне оточення, бідність тощо. Таким чином, феномен наркоманії вивчається з боку ряду дисциплін.

Сприятливим фоном для розвитку дитячого та підліткового наркотизму є стійкі комплекси-реакції, основною з яких є реакція емансипації. В її основі лежить прагнення звільнитися від звичних рамок (сім’ї, навчального середовища тощо).

Реакція формування сексуального потягу також обумовлює наркоманію в підлітковому середовищі. Деякі підлітки реалізують сексуальні враження через галюцинації сексуального характеру. Куріння “травки”, на думку неповнолітніх, підвищує сексуальну потенцію.

Для першого вживання наркотика неповнолітніми, за результатами досліджень, характерні такі мотиви:

• 31 % — бажання бути, як усі (комплекс підліткового конформізму),
• 19 % — прагнення випробувати нові враження (цікавість),
• 12 % — пошук фантастичного,
• 10 % — прагнення забутися, відійти від неприємностей.

Крім того, до мотивів вживання наркотиків підлітками слід віднести такі, як бажання розслабитися, повеселитися, прагнення виглядати “крутим”. Іноді наркотики вживають “для сміливості” або щоб не підтвердити статус “потворної качки” в середовищі однолітків. Мають місце випадки насильницького вживання наркотиків, коли спеціально підлітків “садять на голку”, щоб потім змусити скоювати злочини.

Однією з істотних причин звернення підлітків до наркотиків є інфантилізм — нездатність приймати рішення, прагнення йти простішим шляхом. На відміну від тварин та дітей, доросліша людина в тій чи іншій мірі володіє своїми бажаннями.

Самоконтроль — це не тільки вольова функція, але й навичка, що здобувається шляхом засвоєння соціальних і моральних норм, виховання. Він сприяє самоконтролю знання наслідків зловживання наркотичними речовинами, ціннісні орієнтири, особисті, соціальні цілі, перспектива досягнення яких є вагомішою (і для індивіда доступною), ніж миттєве задоволення. Співвідношення прагнення до задоволення та самоконтролю у підлітків таке, що підліток виявляється вразливим. В цьому — небезпека наркотизму, і тим більшою, чим молодший вік.

Ця закономірність яскраво проявляється в випадках так званої девіантної особистості. Це молоді люди з певним типом поведінки, зовнішнього вигляду та особистісних характеристик. Поведінка в цілому відхиляється: нехтування роботою та навчанням, епізоди крадіжок, вандалізму, дрібного хуліганства; вживання одурманюючих засобів — лише складова цього ряду. Обов’язкове слідування молодіжній моді, захоплення рок- або поп-музикою (або будь-яким іншим напрямком). Групове проведення часу є обов’язковим. Існування в “системі” — найбільш яскрава риса. Слід мати на увазі, що групове існування — це етап розвитку дитини, що припадає на вік 8-12 років.

Подальше ускладнення психічної діяльності, формування власних інтересів призводять до індивідуалізованих стосунків з однолітками, з’являються особисті друзі, приятелі. Групове життя у віці 14-15 років можна розглядати як показник затримки психічного розвитку, низького рівня розвитку. Дійсно, в групах, що складаються з юнаків 16-20 років, спостерігаються риси дитячих груп: спрямованість на ігрову розважальну діяльність, нецільова активність, легкість аффективної індукції. Взаємини, по суті, обезличені, склад групи випадковий. На рівень психічного розвитку вказують також примітивний характер аффектів і схильність до руйнівних дій. У групі виражено відчужене, нерідко ворожнече відношення до дорослих. Молоді люди, на перший погляд, дуже схожі. Таке враження створюють, звісно, однотипні зачіски, одяг, манера триматися. Однак головне — недостатність індивідуального вираження особи і стереотипна засвоєна форма спілкування з дорослими. Останнє, у свою чергу, є відображенням групового малюнка поведінки. При детальному вивченні з’ясовується недостатність особистої мотивації поведінки — воно диктується групою. У своїх розповідях молоді люди вживають практично тільки займенники множинного числа, навіть якщо йдеться про ситуації нейтральні, не пов’язані з правопорушеннями (поза спробою уникнути відповідальності). Спроба встановити тип особистості, яку залучають до зловживання частіше, ніж інші, важко здійснити і тому, що вживання починається в віці, коли особистість перебуває в неравноважному, досить аморфному стані.

Крім того, підлітки, які вживали наркотики, але не стали наркоманами, все одно набувають стійкі психологічні комплекси: протиставлення себе суспільній моралі, традиціям, що існують у світі дорослих.

Дія наркотиків пов’язують з такими медіаторами, як катехоламіни (дофамін і норадреналін) та ендорфіни, причому кожному психоактивному речовині відповідає певний медіатор або їх група. Наприклад, дія опіатів ґрунтується на їх здатності зв’язуватися з ендорфіновими рецепторами в головному мозку. Таким чином, опіати, що надходять ззовні, заміщають собою ті опіати, які виробляє сам мозок, і вбудовуються в метаболізм. Отже, надходження цих речовин ззовні стає необхідним для нормального функціонування організму. Відповідно, у відсутності наркотиків при нормальному проходженні електричного імпульсу виникає дефіцит нейромедіатора. Це призводить до недостатнього збудження системи підкріплення, що виражається відчуттям упадку сил, зниженням настрою, психоемоційним дефіцитом. Тому при вживанні психоактивної речовини відбувається поліпшення стану людини, причому на найранніших стадіях наркоманії та алкоголізму це поліпшення є не тільки суб’єктивним, а й об’єктивним. Однак досить швидко формується порочне коло: після прийому наркотика нейромедіатор вивільняється швидше і в більших кількостях, але й руйнується також дуже швидко, а стан людини погіршується.

Генетична схильність є однією з найважливіших біологічних причин формування алкоголізму. Але й у формуванні наркоманій генетична схильність відіграє значну роль.

Найчастіше (і раніше за всіх) наркогенну кар’єру починають неповнолітні з сімей, у яких діти і підлітки залишені на самоті. Дорослі так зайняті з’ясуванням стосунків, що на дитину просто не залишається часу.

У наркоманських сім’ях, де один або обидва батьки страждають алкогольної або наркотичної залежністю, ймовірність приєднання до поганих звичок у дітей